Слова “мова” та "мовчання", мабуть, походять з одного протвору mū (зв’язувати, злучати, змикати). Мова мовчить, змикає й таїть у собі всі слова, і мова мовить, лучить ім’я та яву. У мовчанні криється можливість усіх звуків, отож мовчання, тиша є повнота звуку. Всякий звук є тільки зменшення мовчання. Мова, што мовчить, мовить “те є це”. Мова, що мовить, мовить “це є те”. Тотожність того й цього є іста (сутва) мовчання. Кожне речення мови говорить “це є те” – “Сонце (це) сяє (те)”, “Небо (це) чисте (те)”, “Він (це) є людина (те)”. Тотожність цього й того є іста мови. Кожне речення мови зміщує “є”, знак “дорівнює”, котрим лучиться існе (суще) та буття, ім’я та ява, те й це.
yajñéna vācáḥ padavī́yam āyan tā́m ánv avindann ṛ́ṣiṣu práviṣṭām – “Жертвою дорогу мови вони пройшли, її спонайшли вони в рушів прониклою...” (Р̣ґ-віда 10.71.3). Руші, предки людей, знайшли (avindan) мову, мова була знаходженням, відою (veda) рушів. Протвір vid, шо від нього утворюється слово veda, означає “відати, знаходити, бути”. Відати означає знаходити. Бути означає відатися, знаходитися. Те, що називається відами, було мовою рушів.sató bándhum ásati nír avindan hṛdí pratī́ṣyā kaváyo manīṣā́ – “Межу сущого в несущим знайшли зорці в серці, шукаючи мисло-волею” (Р̣ґ-віда 10.129.4). Руші, зорці руху (kavayaḥ) знайшли, увідали (avindan) межу сущого та несущого. Віда була віданням, знаходженням сущого. Чуйне (cit) знаходить суще (sat), знайшовши межу сущого та несущого. Те, суще відається, знаходиться, з’являється в чуванні (cit) як буття (bhāva), виникнення, це. Бути означає бути в чуванні, відатися, знаходитися.
yád eṣāṃ śréṣṭhaṃ yád ariprám ā́sīt preṇā́ tád eṣāṃ níhitaṃ gúhāvíḥ. sáktum iva títaünā punánto yátra dhī́rā mánasā vā́cam ákrata – “Що було в них найкраще, чисте, те, глибоко сховане, любов’ю вони явили. Наче муку́ ситом чистячи, де розумні мислом мову чинили,...” (Р̣ґ-віда, 10.71.1-2). На початку мови є очищувач, сито, що з’являє як світ найкраще й чисте, світле, ясне. Існе з’являється, знаходиться в просторі зору як ява, пройшовши через сито мови. Віда є мова, котра мовчить, з’являючи те її це, існе як буття. Все видиме проходить оцей очищувач мови. Звук v має смисл розповсюдження, входу, звук i – руху, поривання, звук d – поділу. Віда входить в усе та поділяє все на ім’я та яву, те й це. Протвір vid (видіти) відворотний протвору div (сяти). Світло розділяє єдине й випромінює його на всі боки. Віда видить світло.
Протвір jñā, з котрого утворюється слово jñāna (знання) означає “знати”. Чим різняться знання й віда, і що в них загального, що робить їх співназовними, дозволяє тлумачити одно другого? jñānam bandhaḥ – “Знання є зв’язок” (Ш́іва-сӯтри, 1.2). Знати означає зв’язувати, злучати, зіставляти це й те, яву та ім’я. Зв’язок того й цього – загальне в віді й знанні. Але знати означає знати, що це є те. Знання є мова котра мовить, що це є те. jñānādhiṣṭhānaṃ mātṛkā – “Основа знання є матриця” (Ш́іва-сӯтри 1.3). Знання є знання тотожності буття та сущого, яви та імені. Отож, знання основується на матриці смислів, крузі тотожностей.
Знання спізнає видиме, його істу, тотожність імені. Тож знання є знання віди. Знання знає яву як те, ім’я і смисл. Коли око знання розкривається, очі, що бачать прояву, змикаються. Знання знімає яву, двоїстість яви, повертае це до того. Знання проникає скрізь видиме, заволодіває його істою. Знання присвоює яву як знане, робить її своєю знаною, підвладною. Знати означае могти.
Протвір jñā (знати) перегукується з протвором jan (народжуватися). Звук j має смисл проникнення, подолання, звук n має смисл межі. Хто народжується, перетинає межу несмертя, існого, виходячи з лона в буття. Хто спізнає, перетинає межу несмертя другий раз, народжуючися з цього світу. Знання є друге народження. aháṃ suve pitáram asya mūrdhán máma yónir apsv àntáḥ samudré, táto ví tiṣṭhe bhúvanā́nu víśvotā́mū́ṃ dyā́ṃ varṣmáṇópa spṛśāmi – “Я народжую батька цього на вершині, моє лоно між вод у морі, від того осягаю всі світи, небо великістю торкаю” (Р̣ґ-віда 10.125.7).
Переклад з білоруської Їгара Кулікова.
