Оповідь про прояву світу розгортається навколо "втраченого та знайденого". Першою дією є зустріч та мить пізнавання, що повертає зір у перегляд булого, а потім знову відбувається в кінці.
Герої осоружного й нудного життя, коханці, чи коло друзів, чи бойова секта, чи все разом узяте, розстаються задля пошуку нового, і зустрічаються знову незнайомими, забувають себе, щоб себе згадати. Це оповідь про те, як виникає нове з обмежування повного, про те, як нове взагалі стає можливим, про забуття та згад, про гульню взагалі.
Рівнобіжне розгортається інша оповідь, протикаючи першу як утік основу. Коло богів у вирої від нема чого робити чи різноманітності задля, вирішує погуляти в людей, смертних, придумує сюжет і втілює його, до прикладу, у бойову секту, чи коханців, чи коло консервативних революціонерів, об'єднаних задля останнього перевороту. І згубивши пам’ять про свою невмирущість, з покутно-осолодним самовідданням вони грають свої ролі, порушуючи всі домовлені правили.
Герої зустрічаються в часі останньої битви, на порозі нового дивовижного світу, якому одначе не приречено взагалі бути, пізнають один одного, забуте згадується все разом, і цієї миті з того самого стає ще більше. Те саме повертається повнотою, але забуте й згадане додається до повноти. Повнота переповнюється та перевищує себе.
І тут боги прокидаються. Ця мить прокиду – пізнавання інших і пізнавання себе, само-об’єднання, переповнення та переливання через край – верховання, сама їста оповіді.
Одіне й повне розстається з собою, стає всім і забуває себе, знову з собою зустрічається, і пізнавши себе, стає ще більшим, переливаючися через свій край. Чуйне (cit) знаходить себе їсним (sat). Їсне та чуйне співпадає в щасному (ānanda). matsthāni sarvabhūtāni - "В мені стаять усі бути..." (Бгаґавад-Ґі̄та̄ 9.4) na ca matsthāni bhūtāni – "І не в мені всі бути" (Бгаґавад-Ґі̄та̄ 9.5). Спершу промовляється речення, котре після цілком заперечується. Твердження ставиться та спростовується. Скільки було, стільки мало б і залишитись, але насправді стає більше. Додається третє речення, що не могло б бути виказане інакше.
Те, що здається додатним, буттям, проявою, твердженням, історією, для первинної повноти, їсного є запереченням, її зменшенням, його забуттям. І те, що для прояви та буття є запереченням, кінцом та розчиненням, для повноти їсного є становленням, її повертанням. Але повертається більше, чим було віднято. Додається третє, раніше неприсутнє.
Слово brahman утворюється з протвору (кореня) bṛh, що має два основні смисли – рости (vṛddhau) та мовити (śabde). Мова пульсує твердженням та запереченням, і щораз тільки зростає цим.
pūrṇam adaḥ pūrṇam idaṃ pūrṇāt pūrṇam udacyate, pūrṇasya pūrṇam ādāya pūrṇam evāvaśiṣyate - "Повне те, повне це, від повного повне походить, від повного повне віднявши, повне ще й залишається" (Бр̣гада̄ран̣йака-упанішад 5.1.1) З повноти їсного виявляється повнота бутного, і коли повнота бутного повертається в повноту їсного, ще одна повнота додається. Третій вимір, що створюється випроявою, додається до першого, коли другий здимається. Повнота може тільки повнитися, бо зупинена повнота вже не повна, обмежена своїм зупином. Повнота може бути тільки чинною повнотою, пульсуючою повнотою самояви. Вічне повертання – це повертання не тільки того самого, але ще більшого.
Переклад з білоруської Їгара Кулікова.
