Множинна етимологія

Окрім широкої варіативності, однією з малозрозумілих для сучасника рис вйа̄каран̣и є множинна етимологія. Хоча приймання декількох утворень одного слова можна прийняти як один з аспектів варіантності, насправді це щось протилежне. Добре відомий випадок, коли одна форма застосовується в різних значеннях і вважається при цьому різними словами, що мають однакову форму (sarūpa). Але випадок множинної етимології інакший — тут одна форма, маючи різну деривацію й відмінність у змісті, вважається проте одним словом.

Такі слова в основному слова-загадки, залишені ведичні поетами нащадкам. Їх утворення було питанням вже в часи Па̄н̣іні та Йа̄скі (автора нірукти). Якщо нірукта (етимологія) повністю присвячена їх розгадуванню, то Па̄н̣іні в Ашт̣а̄дгйа̄йі̄ про них утворення формулює одну сӯтру — uṇādayo bahulam 3.3.1. Якщо коротко, то: "uṇ і подальші афікси — різноманітно". Сӯтри про ці афікси винесені з Ашт̣а̄дгйа̄йі̄ в окремий текст — Ун̣а̄ді-сӯтри, про авторство яких сперечаються. Текст дійшов у кількох редакціях, що сильно відрізняються між собою.

Uṇ-заголовні — це кр̣т-афікси, при додаванні яких до дга̄ту відбувається велика й різноманітна нерегулярність, описувати яку точними правилами було просто неекономно. Адже якщо на один випадок вилучається одне правило, сенс його існування зникає. Багато слів, що закінчуються на ун̣а̄ді-афікси, зовсім не згадуються в сӯтрах і утворюються за аналогією. Принцип, за яким утворюються слова в ун̣а̄ді-сӯтрах, простий — слово ділиться на prakṛti (основу) та pratyaya (афікс), а основа або зводиться до dhātu (кореня), або має на додаток ще й upapada (допоміжне слово). Деякі словотворення в ун̣а̄ді-сӯтрах залишають в досить великих словами від кореня тільки перший звук, а все решта роблять афікси. Такі слова як ca (і) там теж утворюються від коренів, що вельми умовно. Тому авторитет ун̣а̄ді-сӯтр у багатьох випадках теж дуже умовний. Незважаючи на це, важко переоцінити їх значення як джерела з санскритської етимології.

Але як одне і те ж слово може утворюватися відразу від декількох коренів? Наприклад, слово pumān (чоловік). Патаньджалі утворює його від кореня sū (породжувати або просувати) — sūteḥ sap prasave pumān (MBh 1.2.64.10). За різними версіями ун̣а̄ді-сӯтр воно утворюється від кореня pā (захищати) — pāter ḍuṃsic / ḍuṃsun (Uṇ. 1.183/189), або від pū (очищати) — pūño muk sun (DUṇ. 9:48). Коментатори зазвичай подають всі версії, не відкидаючи жодної, не називаючи їх ні правильними ні неправильними, тільки виділяючи одну як основну. Таким чином слово pumān забарвлюється для учня вйа̄каран̣и відразу кількома смислами — активністю, творчістю, чистотою й захистом.

За Бр̣гад-а̄ран̣йака-упанішадою, слово puruṣa утворюється від кореня uṣ (спалювати) з допоміжним словом puras (попередній) — sa yat pūrvo 'smāt sarvasmāt sarvān pāpmana auṣat tasmāt puruṣaḥ. oṣati ha vai sa taṃ yo 'smāt pūrvo bubhūṣati ya evaṃ veda (BṛUp 1.4.1) — "Той, хто попередній від усього цього, спалив все зло, тому він пуруша. Тому спалює той, хто так знає, того, хто хоче бути перед ним." Шан̣кара̄ча̄рйа, коментуючи інший фрагмент тієї ж упанішади (тобто точно знаючи про існування іншої деривації), пояснює слово як утворене від кореня vas (жити, селитися) і pur (фортеця, тіло) — puruṣaḥ puri śayanāt (BṛUp 2.1.16) — "Пуруша, оскільки живе в тілі / місті". Така деривація побічно згадується й у Бгаґавад-Ґі̄ті, можливо як алюзія на вірш, наведений у Ш́вета̄ш́ватара-упанішаді (navadvāre pure dehī ... BhG 5:13 ŚvUp 3:18). За уна̄д̣і-сӯтрами, puruṣa утворюється від кореня pur (передувати) — puraḥ kuṣan (Uṇ. 4.75). Для людини традиції подібне слово має одночасно кілька способів створення, і таких прикладів безліч.

Вже те, що походження слова більше двох тисяч років пояснюється декількома способами, робить для нас його етимологію множинною, і кожен варіант вірним і гідним врахування просто як факт культури. Але так воно було вже у часи коментаторів ун̣а̄ді-сӯтр, тому й відсутність боротьби за правильний варіант. Більш того, без історичної та авторської перспективи судження про варіанти деривації виявляються в просторі однієї свідомості, де все одно, чий саме розум подумав думку, головне, що носій мови на це в принципі здатний. Здатність (śakti) до варіантної деривації одного слова виявляється вже не просто зовнішньою лексикографічною коректністю, але внутрішньої рисою самої культури.

Більшість слів, що допускають множинну етимологію, — це загадки, залишені р̣ші, ведичними поетами. І в цьому випадку багатозначність слова є не так результатом нерозуміння форми, як навмисним наміром. Адже всякий поетичний текст є загадкою, навмисною багатозначністю, що викликає сприймальніка на подолання нерозуміння. Загадування й розгадка загадок — насправді улюблене заняття р̣ші (brahmodyam).

Якщо багатозначність взагалі є рисою поетичного, то способи її вираження залежать від поетичної мови й проявляються на тому рівні, на якому мова є творчою й оперативною. Так, в сучасній мові готового словникового запасу й культурного словнику, в ситуації, коли "все вже створено", творчість обмежується тільки останнім горизонтальним планом вживання мови — комбінацією й компіляцією алюзій та ремінісценцій на інші готові архівовані тексти. Це остання, третя ступінь поезії, її кінець, тому що це кінець творчості мови. В протилежність цьому поетична мова р̣ші є творчою повністю, від початку до кінця, від єдиного сенсу до смислів звуків, коренів, слів і пропозицій. Це вертикальна творчість, результатом якої стала мова пізніших людей. Для мови, в якій деривація є активною оперативною діяльністю, творчістю, а не поясненням вже готових форм, створення багатозначності деривації є поетичним прийомом, способом загадати загадку.

Це перша ступінь поезії, на якій утворення самої мови є поетичною творчістю. Кожна наступна ступінь перетворює попередню на свою загадку. На сходинку нижче мова залишається як вже створювана, як фон і засіб для створення змісту й сюжетів. На третій ступені утворені змісти стають об'єктом комбінаторної гри асоціацій. Історія поезії — це історія поступового спуску свідомості від повної вертикальної творчості мови до горизонтальної комбінаторики посилань на посилання.

Слово може бути утвореним відразу від декількох коренів тільки в тому випадку, якщо самі корені утворені з більш первинних елементів — фонем мови. Якщо корені є лише проміжними елементами на шляху від смислів абетки до кінцевих слів, елементом, підлеглим активному утворенню, свободі до мови (vivakṣā), слово виявляється насправді утвореним не з коренів, а зі звуків мови. Сам же корінь як проміжна стадія може бути об'єктом загадки й поетичної багатозначності — яким саме шляхом пройшов єдиний сенс до цієї форми.

Вйа̄каран̣а Па̄н̣іні є логікою санскриту. Якщо, наприклад, коментатори Бгаґавад-Ґі̄ти сперечаються про інтерпретацію шлок, вони звертаються до ка̄рака-категорій, правил Па̄н̣іні про кр̣т-, таддгіта- й сама̄са-утворення в якості аргументів. Мова більша ніж будь-який твір, створений на ній. Па̄н̣іні охопив своєю граматикою всю попередню мову і став основою наступної. Він розчинився в санскриті як сіль у воді. Про нього нічого не відомо, але будь-який попередній текст вивчається через нього і будь-який наступний текст створений знавцем його. Тому він вже в кожному звуці санскриту.

Смислові категорії вйа̄каран̣и, її первинні й вторинні утворення є способом мислення людини традиції. У цьому сенсі етимологія є вертикальною логікою мови, вертикальним мисленням. Множинна етимологія, яка з горизонтальної точки зору здається невирішеною проблемою деривації, для вертикального мислення є одним із способів самовираження.

Переклад з білоруської Олега Жлутки.

Місто богів

Алфавіт і письмо, котрим зазвичай пишуть на санскриті, зветься devanāgarī. Це слово утворюється з двох: deva — "бог", і nagara — "місто". Воно виняткове (nipātanam) з точки зору граматики. Якщо зрозуміти його як devānāṃ nagarī ("місто богів", ṣaṣṭhī-tatpuruṣaḥ), аномалія в vṛddhi першого складу nagara, коли ж це taddhita-утворення — devanagarād āgatā (lipiḥ) "(письмо), що походить з міста богів" — воно мало б виглядати як daivanagarī. Тому носії історичного світогляду кажуть, що до слова nāgarī ("міський") потім мабуть просто додали слово deva ("бог"). Але вистачає й інших, давніх винятків такого роду, де на vṛddhi замінюється перший склад другої частині сама̄си. Для нас важливо інше: те, що письмо та алфавіт санскриту в культурі більше тисячі років називається "містом богів" або вважається таким, що "походить з міста богів", не може бути безглуздим. Хто такі деви, боги? Що це за місто богів і де воно знаходиться? І чому алфавіт санскриту називається містом богів або походить з нього?

У ітігасах та пуран̣ах всесвіт уявляє собою яйце Брагмана (brahma-aṇḍa), в якому містяться нижній, середній та вищий світи (loka). У центрі кола світу (pari-maṇḍalaḥ) підноситься як вогонь без диму (vi-dhūma iva pāvakaḥ) золота гора (kanaka-parvataḥ) Мєру (meruḥ - MBh 6.7.8). Її схили чотирьох кольорів, навколо неї як пелюстки лотосу знаходяться острови-континенти (dvīpa). Через гору Мєру проходить вісь всесвіту, над нею висить полярна зірка (dhruva), її обходять навколо сонце, місяць і зірки (MBh 6.7.14). На схилах гори Мєру живуть деви (боги).

На традиційних зображеннях гору Мєру зазвичай показують з вершиною вниз. Як і у випадку світового дерева (aśvattha), коріння якого вгорі, а гілки внизу (MBh. 6.37.3), це символ початку вгорі. З іншого боку, перевернута вершина гори утворює два взаемопроникнуті трикутники, шестикінечну зірку, символ зв'язку Ш́іви й Ш́акті, жіночого та чоловічого. Несподіване знання цей символ дає у зв'язку з історією про збивання молочного океану: зробивши вершину Мєру (гору Мандару) пестом, а світового змія Ш́єшу мотузкою, деви й асури (демони, старші брати девів) збилі океан молока (kṣirodadhi), і знайшли напій невмирущості (amṛta). Випивши його, вони стали безсмертні (amara).
Місто богів, столиця владики девів, Індри, знаходиться на горі Мєру і зветься amarā (безсмертна) або amarāvatī "хутір безсмертя". amarā в жіночому роді є також "матка", що безпосередньо резонує з mātṛkā. Місто безсмертних не можуть відвідати й побачити неправедні істоти (MBh 3.43.38). Чарівна гора й місто богів на ній — загальне місце в міфологіях індоєвропейських народів, прикладом Олімп у стародавніх греків.
Гора утворює вертикальний вимір. Її вершина — Одне, початок прояви і полюс світу, а основа — безліч проявленого. Трикутник схилів гори є шляхом прояви від Одного до числа. Це вертикальна, метафізична карта світу, жителі якої включені у вертикальну жертовну розмову різних пластів реальності. Ідентифікація гори богів на карті нашої землі буде тільки символом, проекцією ідеї, прийнятної тільки в такій якості — вести вгору, до реальності вищого порядку.

Для слов'янського вуха слово nagara немов говорить "на горі". Дивним чином, але й дійсно місто — це місце на горі. Слово nagara (місто) зазвичай утворюють по вартіці до сутри Pāṇini. 5.2.107 від naga (гора), яка в свою чергу утворюється від na (ні) та кореня gam (йти, рухатися) по 5.2.107 і є "нерухомий, непорушний". Назву гори Мєру утворюють від кореня mi (встановлювати, ґрунтувати, будувати, вимірювати) або mā (вимірювати, формувати, створювати) афіксом ru (Uṇ. 4110). І тут співзвуччя також виявляється доречним. Вісь кола світу, що проходить через гору Мєру є непорушним пунктом співвідношення всього рухомого (jagat), мірою руху. Вісь кола — це місце, де відсутній час, і тому це місце безсмертя. Місто богів — це осьове, непорушне, полярне місце, близьке до вершини першопринципу.

Але місто утворюється його жителями, і в цьому сенсі місто богів — це сукупність богів. Хто такі боги? Слово deva (бог) утворюється від кореня div (сяяти, грати, змагатися). В українській від цього кореня залишилися "дивитися, дивуватися, дивний" і "дівка". Слово div (dyauḥ) є також "небо". Дивовижні світлі істоти, безсмертні жителі небес, гравці нескінченних ігор, про яких розповідають численні міфи, вічні суперники асурів.

Всі деви мають свою роль, функцію, уособлюють собою певні сили світу. Немає девів, котрі були б просто представниками роду девів. Будь-яка ідея, категорія в результаті виявляється уособленою девою. Вогонь, вода, вітер. Деви багатоприсутні, бо є скрізь, де присутнє уособлене ними явище. Як бог вогню є в кожному вогні. У цьому сенсі вони безсмертні. Бо коли вогонь згасає, його ідея, джерело його прояви, горить завжди. Деви мають сенс тільки всі разом, стосовно один одного, як коло богів, як і сутності, котрі вони уособлюють. Виникнення, родовід девів, можна порівняти з шляхом прояви таттв. Деви — це уособлені, свідомі, діючі ідеї, зовнішній, блискучий бік Вєд. Корінь vid (відати, видіти) недарма зворотний кореню div (сяяти), як зворотні одне одному смисли "видіти" й "дивуватися". Ті, про кого пуран̣и розповідають історії, описуються як таттви в веданті. Індра, владика богів, є А̄тман в упанішадах. Сайана називає девів життєвими дихами всесвіту (prāṇa).

Все утворюється з початку і продовжує бути оформленим початком. Тому кожен з девів є уособленням, mūrti принципу, і вшановується в цьому сенсі як найголовніший. Ототожнення себе з початком (tat tvam asi) відрізняє девів від їх ворогів асурів, які ототожнюють себе з тілом (див. історію учнівства Праджапаті в Індри та Вірочани — СhUp 8.7.12).

Алфавіт (varṇa-cakram) — це коло форм, сукупність фонем мови. Varṇa, фонема — елемент, який розрізнює сенс. Все складне розуміється за допомогою простого. Для розуміння висловлення (vākya) ділиться на слова (pada), слова на основи (prakṛti) і афікси (pratyaya), які, нарешті, зводяться до коренів (dhātu). Корені є джерелом сенсу, що їх чимраз більше звужують афікси (pratyaya). Таким чином, при розумінні відбувається звернення до найбільш загальних смислів. Корені, афікси, частки є обмеженням ще більш загальних смислів, які виражають варн̣и, фонеми. Варн̣и розмежовують, поділяють єдиний, первинний сенс, і поєднуючись утворюють корені, зерна (bīja) більш конкретних смислів. Не буває форми без змісту та сенсу без форми. Зв'язок форми й змісту обов'язковий (nitya). Власне, проходження в дві сторони повного шляху прояви мови, від єдиного сенсу до варн̣, від варн̣ до дга̄ту, від дга̄ту до пад, від пад до ва̄кйі й назад, називається вйа̄каран̣а (vyākaraṇam), граматика санскриту.

З точки зору вйа̄каран̣и фонеми санскритського алфавіту мають сенс. Вони виражають найбільш загальні ідеї, для створення яких достатньо самої свідомості. Коло варн̣, алфавіт санскриту — це Вєди, основа знання. І в цьому сенсі кожен звук алфавіту уособлює собою божество, деву, сукупність яких утворює місто богів, deva-nagaram, непорушне вертикальне місце безсмертя, матрицю смислів. Тому письмо, яке є його візуальною проекцією, називають devanāgarа, письмо з міста богів. 

Переклад з білоруської Олега Жлутки.

 

Двосторонній рух

Людський рід ділиться на чоловіків і жінок. Людина — рід, чоловік і жінка — вид. Така нормальна для сучасності фонова думку. Але людина тільки вид, прояв чоловіки і жінки. Чоловіче і жіноче в усьому, в тварин і квітах, апсарах і ґандгарвах, девах і асурах. Чоловіче і жіноче — фундаментальні категорії, а людина тільки вид істоти, приватний випадок. Шлях прояви йде від загального до приватного. Спочатку одне, потім два, потім вся безліч. У цьому сенсі істота спершу стає чоловіком чи жінкою, і тільки потім людиною.

Мені пригадується одна раджастханьска мініатюра: герой і героїня грають у якусь настільну гру на терасі палацу. Чоловік і жінка тут герой і героїня, а люди – фішки в їхній грі. Білі або чорні, пасивні об'єкти маніпуляції. Егалітаризм бачити тільки шахову дошку, забуваючи про гравців. Я уявляю таке мета-кохання: герой і героїня, змінюючи тіла різних істот, від квітів до богів, забувають себе і згадують себе, переживаючи закоханість один в одного мільйони разів як вперше. līlā, світ як гра кохання великої жінки й великого чоловіка.

sa vai naiva reme, tasmād ekākī na ramate, sa dvitīyam aicchat, sa haitāvān āsa yathā strīpumāṃsau sampariṣvaktau, sa imam evātmānaṃ dvedhāpātayat, tataḥ patiś ca patnī cābhavatām, tasmād idam ardhabṛgalam iva sva iti ha smāha yājñavalkyaḥ, tasmād ayam ākāśaḥ striyā pūryata eva, tāṃ samabhavat, tato manuṣyā ajāyanta (BṛhUp 1.4.3)

"Але він не радів. І тому самотній не радіє. Він захотів другого. І він став таким, як жінка та чоловік, які обіймають один одного. І такого себе він змусив рухатися (apātayat) в дві сторони (або" розпався на два " ), і від того стали бути чоловік (pati) і дружина (patnī). І тому ми як половини цілого — так говорив Йа̄джнявалкйа. І тому цей простір повниться тільки жінкою. Він був з нею, і від того народилися люди ". (Бр̣гада̄ран̣йака-Упанішад 1.4.3)

Звук "pa" має сенс "повноти", звук "ta" — сенс "той", в корені pat вони звучать як рух на іншу сторону до \ від повноти. pat перекладається зазвичай як "йти, рухатися". apātayat — минулий час від вторинного кореня pat-ṇic — "спричинив рух, зарухався". dvedhā apātayat можна перекласти як "спричинив двоякий рух", "зарухався в дві сторони, туди-сюди", або перекладають як "розділився на два". Спочатку він став як скліщені в обіймах чоловік і жінка, а потім спричинив двоякий рух. Світ відбувається як кохання чоловіка й жінки, витік прояви — їхнє кохання.

Дослідно ми сприймаємо навпаки: окремі чоловік і жінка зустрічаються, подобаються одне одному, займаються коханням, досягають його вершини і знову розпадаються на окремі частини. Тут навпаки: чоловік і жінка тільки виникають в результаті кохання. Спочатку вони на вершині кохання, далі вони рухаються в різні боки, і потім стають чоловіком і жінкою. І тоді любов окремих чоловіків і жінок уже не подія в часі, а вихід з часу, спроба підстрибнути і на мить доторкнутися до цієї втраченої вершини, початку, від якого буквально відбуваються люди. Тут сказано непередаване. Бо говорити про недвоїсте двоїстою мовою може тільки поезія. Тут повна довіра до мови, первинні смисли, граматика як логіка традиції.

so heyam īkṣāṃ cakre. kathaṃ nu mātmana eva janayitvā sambhavati. hanta tiro 'sānīti. sā gaur abhavad vṛṣabha itaraḥ. tāṃ sam evābhavat. tato gāvo 'jāyanta. vaḍavetarābhavad aśvavṛṣa itaraḥ. gardabhītarā gardabha itaraḥ. tāṃ sam evābhavat. tata ekaśapham ajāyata. ajetarābhavad basta itaraḥ. avir itarā meṣa itaraḥ. tāṃ sam evābhavat. tato 'jāvayo' jāyanta. evam eva yad idaṃ kiñca mithunam ā pipīlikābhyas tat sarvam asṛjata (BṛhUp. 1.4.4)

"І вона озирнулася навколо: як народивши мене з себе, він є зі мною? Досить цього, відвернуся. І вона стала коровою, а він биком. І він був з нею. І тому народилися корови. Вона стала кобилою, а він конем. Ослиця вона, а він ослом. І він був з нею. І тому народилися непарнокопитні. Козою стала вона, а він козлом. Вівцею стала вона, а він бараном. І він був з нею. Тому народилися кози і вівці. Таким чином він створив все парне, аж до мурах. "(Бр̣гада̄ран̣йака-Упанішад 1.4.4)

tāṃ sam abhavat - буквально: "він був з нею", "він любив її". Тут "бути" означає "кохати", а кохання є "су-буття". sam-bhū — перехідне дієслово: "кого, що?". Звук "sa" означає "разом", звук "bha" означає "виникати". Він виник з нею разом. Вся дорога маніфестації постає як любовна історія, результатом і уособленням якої врешті виявляємося ми самі. І це усвідомлення робить нас початком.

Переклад з білоруської Олега Жлутки.

Граматика зірок

Час помітний стосовно руху. Рух відбувається відносно нерухомого і тим самим є рухом по колу. Тому час — коло. У центрі кола є вісь, місце де руху немає. Там де немає руху, немає і часу. Свідомість сприймальника руху — єдиний нерухомий пункт відношення. Через свідомість проходить вісь всесвіту. Свідомість — простір руху, вона протистоїть рухомому як частина і ціле. Коло — повнота можливості руху, його всеваріантність, всеможливість.

Рух має на увазі частковість рухомого. Повне одне для часткового. Буття (sat) одне для всього сущого. Буття є відносно свідомості (cit), тому свідомість одне для всього, що є. Свідомість і буття збігаються (samādhīyete). Saccidekambrahma — буття і свідомість одне, і це одне — Брагман. Від санскритського слова brahman походить слово "час". Дослідно   час сприймається як коло — дня , місяця, року, життя.

Астрологія зіставляє велике коло часу всесвіту й коло часу життя людини. Вони співвідносяться як частина й ціле. Одне утворює інше, і тому одне складається з другого. Тому в меншому колі можна бачити відображення більшого й навпаки. Астрологічна карта (janma-cakram - "коло народження») або гороскоп ("часогляд") задається часом народження людини, положенням рухомого стосовно нерухомого на момент народження. На карті все, що розгортається як життя, тривалість, бачиться відразу, одночасно. Все життя людини є тільки розворотом миті великого часу. Гороскоп — це можливість (śakti), природа, перед-дія (pra-kṛti), межа, міра (mātrā) людини. Коло великого часу містить повноту таких миттєвостей, всеможливість, всеваріантність. І з точки зору осі, центру кола, вони всі дані відразу як гороскоп всесвіту. Весь час, реалізація всіх варіантів відбувається для центру кола відразу, не як тривалість, але як вічний всебічний спалах. Астрологія дає можливість подивитися на світ очима Бога. І світ бачиться їй як свобода Бога (sva-tantra), всемогутність (sarva-śakti). Вона проводить вісь між центром великого кола всесвіту і центром кола людини й утворює Великий Віз.

Варіанти утворюються поєднанням рухомих елементів стосовно один одного і нерухомої мережі. Знання валентності поєднань дає можливість побачити життя як код життя, як мову програмування того, що переживається і відчувається. Як те, що на екрані комп'ютера виглядає красивою візуальної грою насправді написано на певній мові. З точки зору астрології минулі народження (pūrva-janmāni) виглядають просто математичними операціями.

Астрологія на санскриті називається jyautiṣam, наука про jyotiḥ — "світила". Зразок зірочок трансформується у світ свідомості. Вона вважається однією з шести головних ведичних наук (vedāṅga). Рухомими елементами астрології є 9 планет (graha) і 12 сузір'їв (rāśi), нерухомими - 12 станів (bhāva). У карту народження можна вдивлятися нескінченно, адже кожен із 12 станів легко ділиться на 12 станів і перетворюється на окрему карту певного аспекту. Походження й утворення елементів складає інший рівень астрології, вище знання їх поєднання. Елементи, сполучуваність елементів, походження елементів. Астрологія — граматика зірок. Її найвищий рівень, як і найвищий рівень вйа̄каран̣и (граматики), має один і той же предмет — Веди, основу знання.

Переклад з білоруської Олега Жлутки.

Всеможливість

Ашт̣а̄дгйа̄йі̄, граматика Па̄н̣іні, вважається найкоротшим і при цьому найповнішим з описів мови. Але тих, хто починає вивчати санскрит по сӯтрах Па̄н̣іні, часто дивує велика кількість правил, які утворюють варіантність (vikalpa). То що ж правильне, це чи те? Як це, якщо і те й інше правильно? Ми звикли до того, що граматика та правопис забороняють і призначають, що правильно, а що ні. До цього й зводиться в основному вивчення мови в школах. Ще більше дивує те, що Па̄н̣іні використовує п'ять способів створення варіантності — слова vibhāṣā (вибір, варіант), vā (або), anyatarasyām (в іншому випадку), bahulam (багато, різноманітно, широко), а також посилання на іншого вчителя вйа̄каран̣и (śākalyasya, śākaṭāyanasya та ін.), думку якого, проте, поділяють не всі. І більше того — sarve vidhayaś chandasi vikalpyante (kāśikā, 7.1.57) - "В чхандасі (мові Вєд) усі правила є варіантними". Варіантність розділяє єдиний стовбур дерева на гілки. Яка з гілок дерева правильна? — це безглузде питання.

Є знаменитий вислів про граматистів — ardhamātrālāghavena putrotsavaṃ manyante vaiyākaraṇāḥ (nāgeśa-bhaṭṭaḥ, paribhāṣenduśekharaḥ) — "Cкорочення сӯтри на половину короткого звуку для граматиста немов свято народження сина". Але якби головною метою Па̄н̣іні була максимальна стислість, він міг би зробити свою роботу рази в два коротше, просто пожертвувавши варіантами. А є ще довгі терміни на кшталт
"prātipadikam" або "ārdhadhātukam", використання яких для Па̄н̣іні було знаком поваги до традиції. Варіантність і різноманітність були явно набагато дорожчі для Па̄н̣іні за стислість сӯтр. mahatī sūkṣmekṣikā vartate sūtrakārasya! — Наскільки ж велика витонченість притаманна автору сӯтр! — вигукує Жа̄йа̄дітйа, автор Ка̄шіки, коментуючи сӯтру про назви колодязів на північному березі річки Віпа̄ш (udāk ca vipāśaḥ 4.2.74).

Пізня граматична традиція, що складалася в умовах несанскритскомовного суспільства, бачить особливий смислу і дгарму граматики у вживанні та утворенні правильних слів. mlecchā mā bhūma ity adhyeyam vyākaraṇam (I ,2.3-9) — "Щоб не стали ми варварами, потрібно вивчати вйа̄каран̣у" — говорить Патаньжалі. Але для Па̄н̣іні його мова була єдино можливою мовою, просто мовою, тому її правильність не могла бути для нього першорядним клопотом. Він не дуже піклується про правильність і навіть порушує власні правила, створюючи численні jñāpaka — непрямі вказівки автора на необов'язковість певних правил. Так, наприклад, порядок слів у сама̄сі guṇavṛddhī (1.1.3) не відповідає правилу 2.2.32 (dvandve ghi). chandovat sūtrāṇi bhavanti (MBh I.37.2) — "Сӯтри як Вєди" — говорить Патаньжалі про таку поведінку вчителя. Звідки така велика увага до варіантів?

Правила Па̄н̣іні призначають певну форму за умови певного смислу. Наприклад, 3.2.123 vartamāne laṭ — призначає після кореня афікси laṭ за умови смислу теперішнього часу. Щоб правила Па̄н̣іні могли працювати, смисл всього висловлювання вже повинен існувати щ своїй єдності і цілісності. Смисл вислову є умовою словотворення. Зумовленість форми змістом є вихідним принципом вйа̄каран̣и. смисл як єдність і потенція передує тут всякій формі як своєму обмеженню і актуалізації. Те, що буде виявлено формами, вже є в смислі як передумова прояву. Правила Па̄н̣іні в принципі призначені для опису всіх можливостей, усіх шляхів оформлення смислу.

Ашт̣а̄дгйа̄йі̄ схожа на програму, що маючи вихідні елементи і послідовні алгоритмічні правила, утворює всі можливі висловлювання і слова мови — програму прояви мови. Кожне конкретне утворення може бути простежене від першоелементів як окремий лінійний ланцюг застосувань правил. Наприклад, bhū laṬ (3.2.123) → bhū tiP (3.4.78) → bhū śaP tiP (3.1.68) → bho a ti (1.3.9, 7.3.84) → bhavati (6.1.78) — "буває" . Перевірка алгоритміки й послідовності таких ліній деривації стала одним з головних занять для пізньої граматичної традиції. Проте, щоб створити такі правила, Па̄н̣іні повинен був бачити всю мову відразу як сукупність всіх шляхів і маршрутів оформлення смислу. Всі лінійні алгоритми в такому баченні скорочуються в пратйа̄га̄ру, де початок і кінець словотворення збігаються, утворюючи прозорість прояву.

Граматика Па̄н̣іні описує всеможливість мови. Кожна можливість є варіантом первинного єдиного, його необов'язковим відгалуженням, його різноманітністю. Два — це варіант (vibhāṣā) одного, а три — це його різноманітність (bahulatā). Світ як розгорнуте повним колом віяло варіантів принципу. У цьому смислі варіантність є для Па̄н̣іні прямим і головним об'єктом опису. Вся мова постає в такому випадку як світове дерево варіантів, які розгалужують єдиний первинний смисл. У порівнянні з цим правильність і неправильність конкретних форм є глибоко вторинним завданням.
При вивченні вйа̄каран̣и учень засвоює утворення слів від першоелементів, і потім повинен вивчити утворення самих першоелементів. У такому випадку від кожного окремого слова для нього починається вертикальний шлях до початку мови, який врешті-решт скорочується до однієї точки, утворюючи пратйа̄га̄ру прозорості. Один і той же текст для того, хто вивчив вйа̄карану, і для людини, яка вивчила санскрит за західними підручниками як одну з сучасних мов, буде насправді різними текстами, і навіть текстами на різних мовах, вертикальній та горизонтальній. Адже вйа̄каран̣а створює якісну різницю, вертикальний вимір мови. Хоча формально слова й пропозиції залишаються нібито тими ж, їхній зміст стає якісно іншим. Вєди неперекладні вже зважаючи на неможливість адекватно перекласти багатовимірне в двовимірне. Те, що чує або читає в ведичних текстах традиційно освічена людина і вчений-індолог, якісно відрізняється, оскільки вони читають і чують на різних мовах.

Всесвіт утворюється як варіантність початку, але утворена в результаті множинність сприймається як незрозумілість і заплутаність, як загубленість в незнанні себе й свого витоку. Повнота й єдність втрачається в частинах. Слово "багатогіллястий" (bahuśākhā) Бгагава̄н застосовує з осудом, описуючи йоґу як рівність ставлення та єдність розуму: vyavasāyātmikā buddhir ekeha kurunandana, bahuśākhā hy anantāś ca buddhayo 'vyavasāyinām (BhG 2:41) — "Тут одна рішуча думка, радість Куру, багатогіллясті й нескінченні думки нерішучих". Заплутаність і незрозумілість варіантності виражається в Бгаґавад-Ґі̄ті в найпрекраснішому образі світового дерева:
ūrdhva-mūlam adhaḥ-śākham aśvatthaṃ prāhur avyayam, chandāṃsi yasya parṇāni yas taṃ veda sa veda-vit (BhG 15.1) — Називають вічним ашваттху, коріння якого вгорі, гілки якого внизу, гімни Вєд його листя, хто його знає, той знає Веди". adhaś cordhvaṃ prasṛtās tasya śākhā guṇa-pravṛddhā viṣaya-pravālāḥ, adhaś ca mūlāny anusaṃtatāni karmānubandhīni manuṣya-loke (BhG 15.2) — І вниз, і вгору розпростерті його гілки, соки яких якості, відростки яких речі, і вниз простягнулися його коріння, що в'яжуть справами в світі людей. na rūpam asyeha tathopalabhyate nānto na cādir na ca saṃpratiṣṭhā, aśvattham enaṃ su-virūḍha-mūlam asaṅga-śastreṇa dṛḍhena chittvā (BhG 15.3) — Не розрізнити ні його форми, ні кінця, ні початку, ні продовження. Зрубавши потужним мечем неприв'язності того ашваттху, коріння якого так сильно розрослося, — tataḥ padaṃ tat parimārgitavyaṃ yasmin gatā na nivartanti bhūyaḥ, tam eva cādyaṃ puruṣaṃ prapadye yataḥ pravṛttiḥ prasṛtā purāṇī (15.4) — потім треба знайти місце, звідки більше не повертаються, туди прийшовши. До того початкового пуруші я припадаю, від якого почався стародавній прояв світу. (Бгаґавад-Ґі̄та̄ 15.1-4)

Зробивши множинність і варіантність своїм об'єктом, простежуючи шлях створення кожного елемента, вйа̄каран̣а повертає ясність і єдність, приводячи до початку прояву. Варіантність залишається незрозумілою і заплутаною множинністю, поки не перетворюється на варіацію єдиного. Вйа̄каран̣а долає варіантність не просто зводячи її до одного "правильного" варіанту, але вертикально сходячи до її витоку.

Переклад з білоруської Олега Жлутки.

Ім’я, форма, чин

trayaṃ vā idaṃ nāma rūpaṃ karma. teṣāṃ nāmnāṃ vāg ity etad eṣām uktham, ato hi sarvāṇi nāmāny uttiṣṭhanti. etad eṣāṃ sāma, etaddhi sarvair nāmabhiḥ samam. etad eṣāṃ brahma, etaddhi sarvāṇi nāmāni bibharti (BrhUp 1.6.1) – "Направду, (все) це - три: ім’я, форма, чин. Тих імен (nāman) - мова (vāc) – це є їх виказ (uktha), бо з її постають усі імена. Це їх спів (sāman), бо це дорівнює (sama) всім іменам. Це їх брагман, бо це тримає усі імена" (Бр̣гадаран̣йака-упанішад, 1.6.1).

atha rūpāṇāṃ cakṣur ity etad eṣām uktham, ato hi sarvāṇi rūpāṇy uttiṣṭhanti. etad eṣāṃ sāma, etad dhi sarvai rūpaiḥ samam. etad eṣāṃ brahma, etad dhi sarvāṇi rūpāṇi bibharti (BrhUp 1.6.2) – "Бо ж форм (rūpa) - око (cakṣuḥ) – це їх виказ (uktha), бо з його постають всі форми. Це їх спів (sāman), бо це дорівнює (sama) всім формам. Це їх брагман, бо воно тримає всі форми" (Бр̣гадаран̣йака-упанішад, 1.6.2).

atha karmaṇām ātmety etad eṣām uktham, ato hi sarvāṇi karmāṇy uttiṣṭhanti. etad eṣāṃ sāma, etad dhi sarvaiḥ karmabhiḥ samam. etad eṣāṃ brahma, etad dhi sarvāṇi karmāṇi bibharti. (BrhUp_1,6.3) – "Бо ж дій (karman) – Сам (ātman) – це їх виказ (uktha), бо з його постають усі дії. Це їх спів (sāman), бо це дорівнює всім діям. Це їх брагман, бо це тримає всі дії." (Бр̣гадаран̣йака-упанішад, 1.6.3).

tad etat trayaṃ sad ekam ayam ātmā. ātmo ekaḥ sannetat trayam. tad etad amṛtaṃ satyena channam, prāṇo vā amṛtam, nāmarūpe satyam, tābhyām ayaṃ prāṇaś channaḥ (BrhUp_1,6.3) – "Оце три є одно суще (sat) – це є Сам (ātman). Сам (ātman) направду – сущий один є це три. Оце – безсмертя – (amṛta), вкрите істиною (satya). Дих (prāṇa) направду – безсмертя. Ім’я та форма (nāma-rūpa) - істина (satya). Їми вкритий цей дих" (Бр̣гадаран̣йака-упанішад, 1.6.3).

Воля до мови

Три ступені прояву мови – найтонший (sūkṣmatara), тонкий (sūkṣma) та грубий (sthūla) – відповідають трьом снагам – волі (icchā-śakti), знанню (jñāna-śakti) та чину (kriyā-śakti).

Одиницею грубого ступеня є речення (vākyam) – послідовність складників, що нею виражається цілість смислу. Всі інші одиниці є тонкими, проміжними, інтелектуально виділеними поміж цілістю смислу й послідовністю звуків речення. Цілість смислу є умовою його оформлення, шлях котрого описується правилами вйа̄каран̣и.

Початком будь-якого висловлення є vivakṣā – воля до мови, бажання сказати. У волі до мови весь смисл речення вже є як єдиний неподільний намір. Вівакша̄ звертається до єдиного смислу та вибирає (vara), виділяє його частину. Отож, вівакша̄ – не позамовний ініціатор, а найтонша ступінь її прояву. Оскільки чуйність (citta) – це те, що оформлюється мовою, мова виявляється її самооформленням.

catvāri vāk parimitā padāni tāni vidur brāhmaṇā ye manīṣiṇaḥ. guhā trīṇi nihitā neṅgayanti turīyaṃ vāco manuṣyā vadanti (ṚV 1–164.45) – "На чотири кроки поміряна мова, їх відають бра̄гман̣и, які мудрі, приховано сховані три не рухаються, четвертий словами висловлюють люди".

Прояв мови проходить чотири кроки: від єдиної смисло-форми до поділу на смисл і форму. Від смислу й форми до алфавіту смислів (varṇa). Від варнів до коренів (dhātu), котрі виділяють і збирають первинні смисли. Від коренів до речень (vākya), котрі зв’язують і збирають слова (pada).

Початок мови, єдина смисло-форма, потенція будь-якого прояву зветься найвищою мовою (parā). При первинному поділі на форму (idam) і смисл (adaḥ) мова зветься видющою (paśyantī). На стадії утворення кола смислів, коли існує активний смисл і неактивне змістове тло, мова зветься середньою (madhyamā). Мова проявленої змістової множинності зветься чіткою (vaikharī).

Кожне речення від свого наміру до кінцевої форми проходить цей шлях оформлення смислу. Свідомість (citta), що оформлюється, при цьому залишається щораз єдиною. Вся мова цілком присутня в кожному висловленні, як його виділена, активна й фонова, неактивна частина. Це матриця смислів (mātṛkā), здатна виразити будь-який можливий смисл, таким чином тотожня найвищій мові (parā) і сназі чуття (cit-śakti).

Переклад з білоруської Їгара Кулікова.