Воля до мови

Три ступені прояву мови – найтонший (sūkṣmatara), тонкий (sūkṣma) та грубий (sthūla) – відповідають трьом снагам – волі (icchā-śakti), знанню (jñāna-śakti) та чину (kriyā-śakti).

Одиницею грубого ступеня є речення (vākyam) – послідовність складників, що нею виражається цілість смислу. Всі інші одиниці є тонкими, проміжними, інтелектуально виділеними поміж цілістю смислу й послідовністю звуків речення. Цілість смислу є умовою його оформлення, шлях котрого описується правилами вйа̄каран̣и.

Початком будь-якого висловлення є vivakṣā – воля до мови, бажання сказати. У волі до мови весь смисл речення вже є як єдиний неподільний намір. Вівакша̄ звертається до єдиного смислу та вибирає (vara), виділяє його частину. Отож, вівакша̄ – не позамовний ініціатор, а найтонша ступінь її прояву. Оскільки чуйність (citta) – це те, що оформлюється мовою, мова виявляється її самооформленням.

catvāri vāk parimitā padāni tāni vidur brāhmaṇā ye manīṣiṇaḥ. guhā trīṇi nihitā neṅgayanti turīyaṃ vāco manuṣyā vadanti (ṚV 1–164.45) – "На чотири кроки поміряна мова, їх відають бра̄гман̣и, які мудрі, приховано сховані три не рухаються, четвертий словами висловлюють люди".

Прояв мови проходить чотири кроки: від єдиної смисло-форми до поділу на смисл і форму. Від смислу й форми до алфавіту смислів (varṇa). Від варнів до коренів (dhātu), котрі виділяють і збирають первинні смисли. Від коренів до речень (vākya), котрі зв’язують і збирають слова (pada).

Початок мови, єдина смисло-форма, потенція будь-якого прояву зветься найвищою мовою (parā). При первинному поділі на форму (idam) і смисл (adaḥ) мова зветься видющою (paśyantī). На стадії утворення кола смислів, коли існує активний смисл і неактивне змістове тло, мова зветься середньою (madhyamā). Мова проявленої змістової множинності зветься чіткою (vaikharī).

Кожне речення від свого наміру до кінцевої форми проходить цей шлях оформлення смислу. Свідомість (citta), що оформлюється, при цьому залишається щораз єдиною. Вся мова цілком присутня в кожному висловленні, як його виділена, активна й фонова, неактивна частина. Це матриця смислів (mātṛkā), здатна виразити будь-який можливий смисл, таким чином тотожня найвищій мові (parā) і сназі чуття (cit-śakti).

Переклад з білоруської Їгара Кулікова.