Jul 2, 2011

Всеможливість


Ашт̣а̄дгйа̄йі̄, граматика Па̄н̣іні, вважається найкоротшим і при цьому найповнішим з описів мови. Але тих, хто починає вивчати санскрит по сӯтрах Па̄н̣іні, часто дивує велика кількість правил, які утворюють варіантність (vikalpa). То що ж правильне, це чи те? Як це, якщо і те й інше правильно? Ми звикли до того, що граматика та правопис забороняють і призначають, що правильно, а що ні. До цього й зводиться в основному вивчення мови в школах. Ще більше дивує те, що Па̄н̣іні використовує п'ять способів створення варіантності — слова vibhāṣā (вибір, варіант), vā (або), anyatarasyām (в іншому випадку), bahulam (багато, різноманітно, широко), а також посилання на іншого вчителя вйа̄каран̣и (śākalyasya, śākaṭāyanasya та ін.), думку якого, проте, поділяють не всі. І більше того — sarve vidhayaś chandasi vikalpyante (kāśikā, 7.1.57) - "В чхандасі (мові Вєд) усі правила є варіантними". Варіантність розділяє єдиний стовбур дерева на гілки. Яка з гілок дерева правильна? — це безглузде питання.

Є знаменитий вислів про граматистів — ardhamātrālāghavena putrotsavaṃ manyante vaiyākaraṇāḥ (nāgeśa-bhaṭṭaḥ, paribhāṣenduśekharaḥ) — "Cкорочення сӯтри на половину короткого звуку для граматиста немов свято народження сина". Але якби головною метою Па̄н̣іні була максимальна стислість, він міг би зробити свою роботу рази в два коротше, просто пожертвувавши варіантами. А є ще довгі терміни на кшталт
"prātipadikam" або "ārdhadhātukam", використання яких для Па̄н̣іні було знаком поваги до традиції. Варіантність і різноманітність були явно набагато дорожчі для Па̄н̣іні за стислість сӯтр. mahatī sūkṣmekṣikā vartate sūtrakārasya! — Наскільки ж велика витонченість притаманна автору сӯтр! — вигукує Жа̄йа̄дітйа, автор Ка̄шіки, коментуючи сӯтру про назви колодязів на північному березі річки Віпа̄ш (udāk ca vipāśaḥ 4.2.74).

Пізня граматична традиція, що складалася в умовах несанскритскомовного суспільства, бачить особливий смислу і дгарму граматики у вживанні та утворенні правильних слів. mlecchā mā bhūma ity adhyeyam vyākaraṇam (I ,2.3-9) — "Щоб не стали ми варварами, потрібно вивчати вйа̄каран̣у" — говорить Патаньжалі. Але для Па̄н̣іні його мова була єдино можливою мовою, просто мовою, тому її правильність не могла бути для нього першорядним клопотом. Він не дуже піклується про правильність і навіть порушує власні правила, створюючи численні jñāpaka — непрямі вказівки автора на необов'язковість певних правил. Так, наприклад, порядок слів у сама̄сі guṇavṛddhī (1.1.3) не відповідає правилу 2.2.32 (dvandve ghi). chandovat sūtrāṇi bhavanti (MBh I.37.2) — "Сӯтри як Вєди" — говорить Патаньжалі про таку поведінку вчителя. Звідки така велика увага до варіантів?

Правила Па̄н̣іні призначають певну форму за умови певного смислу. Наприклад, 3.2.123 vartamāne laṭ — призначає після кореня афікси laṭ за умови смислу теперішнього часу. Щоб правила Па̄н̣іні могли працювати, смисл всього висловлювання вже повинен існувати щ своїй єдності і цілісності. Смисл вислову є умовою словотворення. Зумовленість форми змістом є вихідним принципом вйа̄каран̣и. смисл як єдність і потенція передує тут всякій формі як своєму обмеженню і актуалізації. Те, що буде виявлено формами, вже є в смислі як передумова прояву. Правила Па̄н̣іні в принципі призначені для опису всіх можливостей, усіх шляхів оформлення смислу.

Ашт̣а̄дгйа̄йі̄ схожа на програму, що маючи вихідні елементи і послідовні алгоритмічні правила, утворює всі можливі висловлювання і слова мови — програму прояви мови. Кожне конкретне утворення може бути простежене від першоелементів як окремий лінійний ланцюг застосувань правил. Наприклад, bhū laṬ (3.2.123) → bhū tiP (3.4.78) → bhū śaP tiP (3.1.68) → bho a ti (1.3.9, 7.3.84) → bhavati (6.1.78) — "буває" . Перевірка алгоритміки й послідовності таких ліній деривації стала одним з головних занять для пізньої граматичної традиції. Проте, щоб створити такі правила, Па̄н̣іні повинен був бачити всю мову відразу як сукупність всіх шляхів і маршрутів оформлення смислу. Всі лінійні алгоритми в такому баченні скорочуються в пратйа̄га̄ру, де початок і кінець словотворення збігаються, утворюючи прозорість прояву.

Граматика Па̄н̣іні описує всеможливість мови. Кожна можливість є варіантом первинного єдиного, його необов'язковим відгалуженням, його різноманітністю. Два — це варіант (vibhāṣā) одного, а три — це його різноманітність (bahulatā). Світ як розгорнуте повним колом віяло варіантів принципу. У цьому смислі варіантність є для Па̄н̣іні прямим і головним об'єктом опису. Вся мова постає в такому випадку як світове дерево варіантів, які розгалужують єдиний первинний смисл. У порівнянні з цим правильність і неправильність конкретних форм є глибоко вторинним завданням.
При вивченні вйа̄каран̣и учень засвоює утворення слів від першоелементів, і потім повинен вивчити утворення самих першоелементів. У такому випадку від кожного окремого слова для нього починається вертикальний шлях до початку мови, який врешті-решт скорочується до однієї точки, утворюючи пратйа̄га̄ру прозорості. Один і той же текст для того, хто вивчив вйа̄карану, і для людини, яка вивчила санскрит за західними підручниками як одну з сучасних мов, буде насправді різними текстами, і навіть текстами на різних мовах, вертикальній та горизонтальній. Адже вйа̄каран̣а створює якісну різницю, вертикальний вимір мови. Хоча формально слова й пропозиції залишаються нібито тими ж, їхній зміст стає якісно іншим. Вєди неперекладні вже зважаючи на неможливість адекватно перекласти багатовимірне в двовимірне. Те, що чує або читає в ведичних текстах традиційно освічена людина і вчений-індолог, якісно відрізняється, оскільки вони читають і чують на різних мовах.

Всесвіт утворюється як варіантність початку, але утворена в результаті множинність сприймається як незрозумілість і заплутаність, як загубленість в незнанні себе й свого витоку. Повнота й єдність втрачається в частинах. Слово "багатогіллястий" (bahuśākhā) Бгагава̄н застосовує з осудом, описуючи йоґу як рівність ставлення та єдність розуму: vyavasāyātmikā buddhir ekeha kurunandana, bahuśākhā hy anantāś ca buddhayo 'vyavasāyinām (BhG 2:41) — "Тут одна рішуча думка, радість Куру, багатогіллясті й нескінченні думки нерішучих". Заплутаність і незрозумілість варіантності виражається в Бгаґавад-Ґі̄ті в найпрекраснішому образі світового дерева:
ūrdhva-mūlam adhaḥ-śākham aśvatthaṃ prāhur avyayam, chandāṃsi yasya parṇāni yas taṃ veda sa veda-vit (BhG 15.1) — Називають вічним ашваттху, коріння якого вгорі, гілки якого внизу, гімни Вєд його листя, хто його знає, той знає Веди". adhaś cordhvaṃ prasṛtās tasya śākhā guṇa-pravṛddhā viṣaya-pravālāḥ, adhaś ca mūlāny anusaṃtatāni karmānubandhīni manuṣya-loke (BhG 15.2) — І вниз, і вгору розпростерті його гілки, соки яких якості, відростки яких речі, і вниз простягнулися його коріння, що в'яжуть справами в світі людей. na rūpam asyeha tathopalabhyate nānto na cādir na ca saṃpratiṣṭhā, aśvattham enaṃ su-virūḍha-mūlam asaṅga-śastreṇa dṛḍhena chittvā (BhG 15.3) — Не розрізнити ні його форми, ні кінця, ні початку, ні продовження. Зрубавши потужним мечем неприв'язності того ашваттху, коріння якого так сильно розрослося, — tataḥ padaṃ tat parimārgitavyaṃ yasmin gatā na nivartanti bhūyaḥ, tam eva cādyaṃ puruṣaṃ prapadye yataḥ pravṛttiḥ prasṛtā purāṇī (15.4) — потім треба знайти місце, звідки більше не повертаються, туди прийшовши. До того початкового пуруші я припадаю, від якого почався стародавній прояв світу. (Бгаґавад-Ґі̄та̄ 15.1-4)

Зробивши множинність і варіантність своїм об'єктом, простежуючи шлях створення кожного елемента, вйа̄каран̣а повертає ясність і єдність, приводячи до початку прояву. Варіантність залишається незрозумілою і заплутаною множинністю, поки не перетворюється на варіацію єдиного. Вйа̄каран̣а долає варіантність не просто зводячи її до одного "правильного" варіанту, але вертикально сходячи до її витоку.

Переклад з білоруської Олега Жлутки.

No comments:

Post a Comment