Окрім широкої варіативності, однією з малозрозумілих для сучасника рис вйа̄каран̣и є множинна етимологія. Хоча приймання декількох утворень одного слова можна прийняти як один з аспектів варіантності, насправді це щось протилежне. Добре відомий випадок, коли одна форма застосовується в різних значеннях і вважається при цьому різними словами, що мають однакову форму (sarūpa). Але випадок множинної етимології інакший — тут одна форма, маючи різну деривацію й відмінність у змісті, вважається проте одним словом.
Такі слова в основному слова-загадки, залишені ведичні поетами нащадкам. Їх утворення було питанням вже в часи Па̄н̣іні та Йа̄скі (автора нірукти). Якщо нірукта (етимологія) повністю присвячена їх розгадуванню, то Па̄н̣іні в Ашт̣а̄дгйа̄йі̄ про них утворення формулює одну сӯтру — uṇādayo bahulam 3.3.1. Якщо коротко, то: "uṇ і подальші афікси — різноманітно". Сӯтри про ці афікси винесені з Ашт̣а̄дгйа̄йі̄ в окремий текст — Ун̣а̄ді-сӯтри, про авторство яких сперечаються. Текст дійшов у кількох редакціях, що сильно відрізняються між собою.
Uṇ-заголовні — це кр̣т-афікси, при додаванні яких до дга̄ту відбувається велика й різноманітна нерегулярність, описувати яку точними правилами було просто неекономно. Адже якщо на один випадок вилучається одне правило, сенс його існування зникає. Багато слів, що закінчуються на ун̣а̄ді-афікси, зовсім не згадуються в сӯтрах і утворюються за аналогією. Принцип, за яким утворюються слова в ун̣а̄ді-сӯтрах, простий — слово ділиться на prakṛti (основу) та pratyaya (афікс), а основа або зводиться до dhātu (кореня), або має на додаток ще й upapada (допоміжне слово). Деякі словотворення в ун̣а̄ді-сӯтрах залишають в досить великих словами від кореня тільки перший звук, а все решта роблять афікси. Такі слова як ca (і) там теж утворюються від коренів, що вельми умовно. Тому авторитет ун̣а̄ді-сӯтр у багатьох випадках теж дуже умовний. Незважаючи на це, важко переоцінити їх значення як джерела з санскритської етимології.
Але як одне і те ж слово може утворюватися відразу від декількох коренів? Наприклад, слово pumān (чоловік). Патаньджалі утворює його від кореня sū (породжувати або просувати) — sūteḥ sap prasave pumān (MBh 1.2.64.10). За різними версіями ун̣а̄ді-сӯтр воно утворюється від кореня pā (захищати) — pāter ḍuṃsic / ḍuṃsun (Uṇ. 1.183/189), або від pū (очищати) — pūño muk sun (DUṇ. 9:48). Коментатори зазвичай подають всі версії, не відкидаючи жодної, не називаючи їх ні правильними ні неправильними, тільки виділяючи одну як основну. Таким чином слово pumān забарвлюється для учня вйа̄каран̣и відразу кількома смислами — активністю, творчістю, чистотою й захистом.
За Бр̣гад-а̄ран̣йака-упанішадою, слово puruṣa утворюється від кореня uṣ (спалювати) з допоміжним словом puras (попередній) — sa yat pūrvo 'smāt sarvasmāt sarvān pāpmana auṣat tasmāt puruṣaḥ. oṣati ha vai sa taṃ yo 'smāt pūrvo bubhūṣati ya evaṃ veda (BṛUp 1.4.1) — "Той, хто попередній від усього цього, спалив все зло, тому він пуруша. Тому спалює той, хто так знає, того, хто хоче бути перед ним." Шан̣кара̄ча̄рйа, коментуючи інший фрагмент тієї ж упанішади (тобто точно знаючи про існування іншої деривації), пояснює слово як утворене від кореня vas (жити, селитися) і pur (фортеця, тіло) — puruṣaḥ puri śayanāt (BṛUp 2.1.16) — "Пуруша, оскільки живе в тілі / місті". Така деривація побічно згадується й у Бгаґавад-Ґі̄ті, можливо як алюзія на вірш, наведений у Ш́вета̄ш́ватара-упанішаді (navadvāre pure dehī ... BhG 5:13 ŚvUp 3:18). За уна̄д̣і-сӯтрами, puruṣa утворюється від кореня pur (передувати) — puraḥ kuṣan (Uṇ. 4.75). Для людини традиції подібне слово має одночасно кілька способів створення, і таких прикладів безліч.
Вже те, що походження слова більше двох тисяч років пояснюється декількома способами, робить для нас його етимологію множинною, і кожен варіант вірним і гідним врахування просто як факт культури. Але так воно було вже у часи коментаторів ун̣а̄ді-сӯтр, тому й відсутність боротьби за правильний варіант. Більш того, без історичної та авторської перспективи судження про варіанти деривації виявляються в просторі однієї свідомості, де все одно, чий саме розум подумав думку, головне, що носій мови на це в принципі здатний. Здатність (śakti) до варіантної деривації одного слова виявляється вже не просто зовнішньою лексикографічною коректністю, але внутрішньої рисою самої культури.
Більшість слів, що допускають множинну етимологію, — це загадки, залишені р̣ші, ведичними поетами. І в цьому випадку багатозначність слова є не так результатом нерозуміння форми, як навмисним наміром. Адже всякий поетичний текст є загадкою, навмисною багатозначністю, що викликає сприймальніка на подолання нерозуміння. Загадування й розгадка загадок — насправді улюблене заняття р̣ші (brahmodyam).
Якщо багатозначність взагалі є рисою поетичного, то способи її вираження залежать від поетичної мови й проявляються на тому рівні, на якому мова є творчою й оперативною. Так, в сучасній мові готового словникового запасу й культурного словнику, в ситуації, коли "все вже створено", творчість обмежується тільки останнім горизонтальним планом вживання мови — комбінацією й компіляцією алюзій та ремінісценцій на інші готові архівовані тексти. Це остання, третя ступінь поезії, її кінець, тому що це кінець творчості мови. В протилежність цьому поетична мова р̣ші є творчою повністю, від початку до кінця, від єдиного сенсу до смислів звуків, коренів, слів і пропозицій. Це вертикальна творчість, результатом якої стала мова пізніших людей. Для мови, в якій деривація є активною оперативною діяльністю, творчістю, а не поясненням вже готових форм, створення багатозначності деривації є поетичним прийомом, способом загадати загадку.
Це перша ступінь поезії, на якій утворення самої мови є поетичною творчістю. Кожна наступна ступінь перетворює попередню на свою загадку. На сходинку нижче мова залишається як вже створювана, як фон і засіб для створення змісту й сюжетів. На третій ступені утворені змісти стають об'єктом комбінаторної гри асоціацій. Історія поезії — це історія поступового спуску свідомості від повної вертикальної творчості мови до горизонтальної комбінаторики посилань на посилання.
Слово може бути утвореним відразу від декількох коренів тільки в тому випадку, якщо самі корені утворені з більш первинних елементів — фонем мови. Якщо корені є лише проміжними елементами на шляху від смислів абетки до кінцевих слів, елементом, підлеглим активному утворенню, свободі до мови (vivakṣā), слово виявляється насправді утвореним не з коренів, а зі звуків мови. Сам же корінь як проміжна стадія може бути об'єктом загадки й поетичної багатозначності — яким саме шляхом пройшов єдиний сенс до цієї форми.
Вйа̄каран̣а Па̄н̣іні є логікою санскриту. Якщо, наприклад, коментатори Бгаґавад-Ґі̄ти сперечаються про інтерпретацію шлок, вони звертаються до ка̄рака-категорій, правил Па̄н̣іні про кр̣т-, таддгіта- й сама̄са-утворення в якості аргументів. Мова більша ніж будь-який твір, створений на ній. Па̄н̣іні охопив своєю граматикою всю попередню мову і став основою наступної. Він розчинився в санскриті як сіль у воді. Про нього нічого не відомо, але будь-який попередній текст вивчається через нього і будь-який наступний текст створений знавцем його. Тому він вже в кожному звуці санскриту.
Смислові категорії вйа̄каран̣и, її первинні й вторинні утворення є способом мислення людини традиції. У цьому сенсі етимологія є вертикальною логікою мови, вертикальним мисленням. Множинна етимологія, яка з горизонтальної точки зору здається невирішеною проблемою деривації, для вертикального мислення є одним із способів самовираження.
Такі слова в основному слова-загадки, залишені ведичні поетами нащадкам. Їх утворення було питанням вже в часи Па̄н̣іні та Йа̄скі (автора нірукти). Якщо нірукта (етимологія) повністю присвячена їх розгадуванню, то Па̄н̣іні в Ашт̣а̄дгйа̄йі̄ про них утворення формулює одну сӯтру — uṇādayo bahulam 3.3.1. Якщо коротко, то: "uṇ і подальші афікси — різноманітно". Сӯтри про ці афікси винесені з Ашт̣а̄дгйа̄йі̄ в окремий текст — Ун̣а̄ді-сӯтри, про авторство яких сперечаються. Текст дійшов у кількох редакціях, що сильно відрізняються між собою.
Uṇ-заголовні — це кр̣т-афікси, при додаванні яких до дга̄ту відбувається велика й різноманітна нерегулярність, описувати яку точними правилами було просто неекономно. Адже якщо на один випадок вилучається одне правило, сенс його існування зникає. Багато слів, що закінчуються на ун̣а̄ді-афікси, зовсім не згадуються в сӯтрах і утворюються за аналогією. Принцип, за яким утворюються слова в ун̣а̄ді-сӯтрах, простий — слово ділиться на prakṛti (основу) та pratyaya (афікс), а основа або зводиться до dhātu (кореня), або має на додаток ще й upapada (допоміжне слово). Деякі словотворення в ун̣а̄ді-сӯтрах залишають в досить великих словами від кореня тільки перший звук, а все решта роблять афікси. Такі слова як ca (і) там теж утворюються від коренів, що вельми умовно. Тому авторитет ун̣а̄ді-сӯтр у багатьох випадках теж дуже умовний. Незважаючи на це, важко переоцінити їх значення як джерела з санскритської етимології.
Але як одне і те ж слово може утворюватися відразу від декількох коренів? Наприклад, слово pumān (чоловік). Патаньджалі утворює його від кореня sū (породжувати або просувати) — sūteḥ sap prasave pumān (MBh 1.2.64.10). За різними версіями ун̣а̄ді-сӯтр воно утворюється від кореня pā (захищати) — pāter ḍuṃsic / ḍuṃsun (Uṇ. 1.183/189), або від pū (очищати) — pūño muk sun (DUṇ. 9:48). Коментатори зазвичай подають всі версії, не відкидаючи жодної, не називаючи їх ні правильними ні неправильними, тільки виділяючи одну як основну. Таким чином слово pumān забарвлюється для учня вйа̄каран̣и відразу кількома смислами — активністю, творчістю, чистотою й захистом.
За Бр̣гад-а̄ран̣йака-упанішадою, слово puruṣa утворюється від кореня uṣ (спалювати) з допоміжним словом puras (попередній) — sa yat pūrvo 'smāt sarvasmāt sarvān pāpmana auṣat tasmāt puruṣaḥ. oṣati ha vai sa taṃ yo 'smāt pūrvo bubhūṣati ya evaṃ veda (BṛUp 1.4.1) — "Той, хто попередній від усього цього, спалив все зло, тому він пуруша. Тому спалює той, хто так знає, того, хто хоче бути перед ним." Шан̣кара̄ча̄рйа, коментуючи інший фрагмент тієї ж упанішади (тобто точно знаючи про існування іншої деривації), пояснює слово як утворене від кореня vas (жити, селитися) і pur (фортеця, тіло) — puruṣaḥ puri śayanāt (BṛUp 2.1.16) — "Пуруша, оскільки живе в тілі / місті". Така деривація побічно згадується й у Бгаґавад-Ґі̄ті, можливо як алюзія на вірш, наведений у Ш́вета̄ш́ватара-упанішаді (navadvāre pure dehī ... BhG 5:13 ŚvUp 3:18). За уна̄д̣і-сӯтрами, puruṣa утворюється від кореня pur (передувати) — puraḥ kuṣan (Uṇ. 4.75). Для людини традиції подібне слово має одночасно кілька способів створення, і таких прикладів безліч.
Вже те, що походження слова більше двох тисяч років пояснюється декількома способами, робить для нас його етимологію множинною, і кожен варіант вірним і гідним врахування просто як факт культури. Але так воно було вже у часи коментаторів ун̣а̄ді-сӯтр, тому й відсутність боротьби за правильний варіант. Більш того, без історичної та авторської перспективи судження про варіанти деривації виявляються в просторі однієї свідомості, де все одно, чий саме розум подумав думку, головне, що носій мови на це в принципі здатний. Здатність (śakti) до варіантної деривації одного слова виявляється вже не просто зовнішньою лексикографічною коректністю, але внутрішньої рисою самої культури.
Більшість слів, що допускають множинну етимологію, — це загадки, залишені р̣ші, ведичними поетами. І в цьому випадку багатозначність слова є не так результатом нерозуміння форми, як навмисним наміром. Адже всякий поетичний текст є загадкою, навмисною багатозначністю, що викликає сприймальніка на подолання нерозуміння. Загадування й розгадка загадок — насправді улюблене заняття р̣ші (brahmodyam).
Якщо багатозначність взагалі є рисою поетичного, то способи її вираження залежать від поетичної мови й проявляються на тому рівні, на якому мова є творчою й оперативною. Так, в сучасній мові готового словникового запасу й культурного словнику, в ситуації, коли "все вже створено", творчість обмежується тільки останнім горизонтальним планом вживання мови — комбінацією й компіляцією алюзій та ремінісценцій на інші готові архівовані тексти. Це остання, третя ступінь поезії, її кінець, тому що це кінець творчості мови. В протилежність цьому поетична мова р̣ші є творчою повністю, від початку до кінця, від єдиного сенсу до смислів звуків, коренів, слів і пропозицій. Це вертикальна творчість, результатом якої стала мова пізніших людей. Для мови, в якій деривація є активною оперативною діяльністю, творчістю, а не поясненням вже готових форм, створення багатозначності деривації є поетичним прийомом, способом загадати загадку.
Це перша ступінь поезії, на якій утворення самої мови є поетичною творчістю. Кожна наступна ступінь перетворює попередню на свою загадку. На сходинку нижче мова залишається як вже створювана, як фон і засіб для створення змісту й сюжетів. На третій ступені утворені змісти стають об'єктом комбінаторної гри асоціацій. Історія поезії — це історія поступового спуску свідомості від повної вертикальної творчості мови до горизонтальної комбінаторики посилань на посилання.
Слово може бути утвореним відразу від декількох коренів тільки в тому випадку, якщо самі корені утворені з більш первинних елементів — фонем мови. Якщо корені є лише проміжними елементами на шляху від смислів абетки до кінцевих слів, елементом, підлеглим активному утворенню, свободі до мови (vivakṣā), слово виявляється насправді утвореним не з коренів, а зі звуків мови. Сам же корінь як проміжна стадія може бути об'єктом загадки й поетичної багатозначності — яким саме шляхом пройшов єдиний сенс до цієї форми.
Вйа̄каран̣а Па̄н̣іні є логікою санскриту. Якщо, наприклад, коментатори Бгаґавад-Ґі̄ти сперечаються про інтерпретацію шлок, вони звертаються до ка̄рака-категорій, правил Па̄н̣іні про кр̣т-, таддгіта- й сама̄са-утворення в якості аргументів. Мова більша ніж будь-який твір, створений на ній. Па̄н̣іні охопив своєю граматикою всю попередню мову і став основою наступної. Він розчинився в санскриті як сіль у воді. Про нього нічого не відомо, але будь-який попередній текст вивчається через нього і будь-який наступний текст створений знавцем його. Тому він вже в кожному звуці санскриту.
Смислові категорії вйа̄каран̣и, її первинні й вторинні утворення є способом мислення людини традиції. У цьому сенсі етимологія є вертикальною логікою мови, вертикальним мисленням. Множинна етимологія, яка з горизонтальної точки зору здається невирішеною проблемою деривації, для вертикального мислення є одним із способів самовираження.
Переклад з білоруської Олега Жлутки.
No comments:
Post a Comment