Алфавіт і письмо, котрим зазвичай пишуть на санскриті, зветься devanāgarī. Це слово утворюється з двох: deva — "бог", і nagara — "місто". Воно виняткове (nipātanam) з точки зору граматики. Якщо зрозуміти його як devānāṃ nagarī ("місто богів", ṣaṣṭhī-tatpuruṣaḥ), аномалія в vṛddhi першого складу nagara, коли ж це taddhita-утворення — devanagarād āgatā (lipiḥ) "(письмо), що походить з міста богів" — воно мало б виглядати як daivanagarī. Тому носії історичного світогляду кажуть, що до слова nāgarī ("міський") потім мабуть просто додали слово deva ("бог"). Але вистачає й інших, давніх винятків такого роду, де на vṛddhi замінюється перший склад другої частині сама̄си. Для нас важливо інше: те, що письмо та алфавіт санскриту в культурі більше тисячі років називається "містом богів" або вважається таким, що "походить з міста богів", не може бути безглуздим. Хто такі деви, боги? Що це за місто богів і де воно знаходиться? І чому алфавіт санскриту називається містом богів або походить з нього?
У ітігасах та пуран̣ах всесвіт уявляє собою яйце Брагмана (brahma-aṇḍa), в якому містяться нижній, середній та вищий світи (loka). У центрі кола світу (pari-maṇḍalaḥ) підноситься як вогонь без диму (vi-dhūma iva pāvakaḥ) золота гора (kanaka-parvataḥ) Мєру (meruḥ - MBh 6.7.8). Її схили чотирьох кольорів, навколо неї як пелюстки лотосу знаходяться острови-континенти (dvīpa). Через гору Мєру проходить вісь всесвіту, над нею висить полярна зірка (dhruva), її обходять навколо сонце, місяць і зірки (MBh 6.7.14). На схилах гори Мєру живуть деви (боги).
На традиційних зображеннях гору Мєру зазвичай показують з вершиною вниз. Як і у випадку світового дерева (aśvattha), коріння якого вгорі, а гілки внизу (MBh. 6.37.3), це символ початку вгорі. З іншого боку, перевернута вершина гори утворює два взаемопроникнуті трикутники, шестикінечну зірку, символ зв'язку Ш́іви й Ш́акті, жіночого та чоловічого. Несподіване знання цей символ дає у зв'язку з історією про збивання молочного океану: зробивши вершину Мєру (гору Мандару) пестом, а світового змія Ш́єшу мотузкою, деви й асури (демони, старші брати девів) збилі океан молока (kṣirodadhi), і знайшли напій невмирущості (amṛta). Випивши його, вони стали безсмертні (amara).
Місто богів, столиця владики девів, Індри, знаходиться на горі Мєру і зветься amarā (безсмертна) або amarāvatī "хутір безсмертя". amarā в жіночому роді є також "матка", що безпосередньо резонує з mātṛkā. Місто безсмертних не можуть відвідати й побачити неправедні істоти (MBh 3.43.38). Чарівна гора й місто богів на ній — загальне місце в міфологіях індоєвропейських народів, прикладом Олімп у стародавніх греків.
Гора утворює вертикальний вимір. Її вершина — Одне, початок прояви і полюс світу, а основа — безліч проявленого. Трикутник схилів гори є шляхом прояви від Одного до числа. Це вертикальна, метафізична карта світу, жителі якої включені у вертикальну жертовну розмову різних пластів реальності. Ідентифікація гори богів на карті нашої землі буде тільки символом, проекцією ідеї, прийнятної тільки в такій якості — вести вгору, до реальності вищого порядку.
Для слов'янського вуха слово nagara немов говорить "на горі". Дивним чином, але й дійсно місто — це місце на горі. Слово nagara (місто) зазвичай утворюють по вартіці до сутри Pāṇini. 5.2.107 від naga (гора), яка в свою чергу утворюється від na (ні) та кореня gam (йти, рухатися) по 5.2.107 і є "нерухомий, непорушний". Назву гори Мєру утворюють від кореня mi (встановлювати, ґрунтувати, будувати, вимірювати) або mā (вимірювати, формувати, створювати) афіксом ru (Uṇ. 4110). І тут співзвуччя також виявляється доречним. Вісь кола світу, що проходить через гору Мєру є непорушним пунктом співвідношення всього рухомого (jagat), мірою руху. Вісь кола — це місце, де відсутній час, і тому це місце безсмертя. Місто богів — це осьове, непорушне, полярне місце, близьке до вершини першопринципу.
Але місто утворюється його жителями, і в цьому сенсі місто богів — це сукупність богів. Хто такі боги? Слово deva (бог) утворюється від кореня div (сяяти, грати, змагатися). В українській від цього кореня залишилися "дивитися, дивуватися, дивний" і "дівка". Слово div (dyauḥ) є також "небо". Дивовижні світлі істоти, безсмертні жителі небес, гравці нескінченних ігор, про яких розповідають численні міфи, вічні суперники асурів.
Всі деви мають свою роль, функцію, уособлюють собою певні сили світу. Немає девів, котрі були б просто представниками роду девів. Будь-яка ідея, категорія в результаті виявляється уособленою девою. Вогонь, вода, вітер. Деви багатоприсутні, бо є скрізь, де присутнє уособлене ними явище. Як бог вогню є в кожному вогні. У цьому сенсі вони безсмертні. Бо коли вогонь згасає, його ідея, джерело його прояви, горить завжди. Деви мають сенс тільки всі разом, стосовно один одного, як коло богів, як і сутності, котрі вони уособлюють. Виникнення, родовід девів, можна порівняти з шляхом прояви таттв. Деви — це уособлені, свідомі, діючі ідеї, зовнішній, блискучий бік Вєд. Корінь vid (відати, видіти) недарма зворотний кореню div (сяяти), як зворотні одне одному смисли "видіти" й "дивуватися". Ті, про кого пуран̣и розповідають історії, описуються як таттви в веданті. Індра, владика богів, є А̄тман в упанішадах. Сайана називає девів життєвими дихами всесвіту (prāṇa).
Все утворюється з початку і продовжує бути оформленим початком. Тому кожен з девів є уособленням, mūrti принципу, і вшановується в цьому сенсі як найголовніший. Ототожнення себе з початком (tat tvam asi) відрізняє девів від їх ворогів асурів, які ототожнюють себе з тілом (див. історію учнівства Праджапаті в Індри та Вірочани — СhUp 8.7.12).
Алфавіт (varṇa-cakram) — це коло форм, сукупність фонем мови. Varṇa, фонема — елемент, який розрізнює сенс. Все складне розуміється за допомогою простого. Для розуміння висловлення (vākya) ділиться на слова (pada), слова на основи (prakṛti) і афікси (pratyaya), які, нарешті, зводяться до коренів (dhātu). Корені є джерелом сенсу, що їх чимраз більше звужують афікси (pratyaya). Таким чином, при розумінні відбувається звернення до найбільш загальних смислів. Корені, афікси, частки є обмеженням ще більш загальних смислів, які виражають варн̣и, фонеми. Варн̣и розмежовують, поділяють єдиний, первинний сенс, і поєднуючись утворюють корені, зерна (bīja) більш конкретних смислів. Не буває форми без змісту та сенсу без форми. Зв'язок форми й змісту обов'язковий (nitya). Власне, проходження в дві сторони повного шляху прояви мови, від єдиного сенсу до варн̣, від варн̣ до дга̄ту, від дга̄ту до пад, від пад до ва̄кйі й назад, називається вйа̄каран̣а (vyākaraṇam), граматика санскриту.
З точки зору вйа̄каран̣и фонеми санскритського алфавіту мають сенс. Вони виражають найбільш загальні ідеї, для створення яких достатньо самої свідомості. Коло варн̣, алфавіт санскриту — це Вєди, основа знання. І в цьому сенсі кожен звук алфавіту уособлює собою божество, деву, сукупність яких утворює місто богів, deva-nagaram, непорушне вертикальне місце безсмертя, матрицю смислів. Тому письмо, яке є його візуальною проекцією, називають devanāgarа, письмо з міста богів.
У ітігасах та пуран̣ах всесвіт уявляє собою яйце Брагмана (brahma-aṇḍa), в якому містяться нижній, середній та вищий світи (loka). У центрі кола світу (pari-maṇḍalaḥ) підноситься як вогонь без диму (vi-dhūma iva pāvakaḥ) золота гора (kanaka-parvataḥ) Мєру (meruḥ - MBh 6.7.8). Її схили чотирьох кольорів, навколо неї як пелюстки лотосу знаходяться острови-континенти (dvīpa). Через гору Мєру проходить вісь всесвіту, над нею висить полярна зірка (dhruva), її обходять навколо сонце, місяць і зірки (MBh 6.7.14). На схилах гори Мєру живуть деви (боги).
На традиційних зображеннях гору Мєру зазвичай показують з вершиною вниз. Як і у випадку світового дерева (aśvattha), коріння якого вгорі, а гілки внизу (MBh. 6.37.3), це символ початку вгорі. З іншого боку, перевернута вершина гори утворює два взаемопроникнуті трикутники, шестикінечну зірку, символ зв'язку Ш́іви й Ш́акті, жіночого та чоловічого. Несподіване знання цей символ дає у зв'язку з історією про збивання молочного океану: зробивши вершину Мєру (гору Мандару) пестом, а світового змія Ш́єшу мотузкою, деви й асури (демони, старші брати девів) збилі океан молока (kṣirodadhi), і знайшли напій невмирущості (amṛta). Випивши його, вони стали безсмертні (amara).
Місто богів, столиця владики девів, Індри, знаходиться на горі Мєру і зветься amarā (безсмертна) або amarāvatī "хутір безсмертя". amarā в жіночому роді є також "матка", що безпосередньо резонує з mātṛkā. Місто безсмертних не можуть відвідати й побачити неправедні істоти (MBh 3.43.38). Чарівна гора й місто богів на ній — загальне місце в міфологіях індоєвропейських народів, прикладом Олімп у стародавніх греків.
Гора утворює вертикальний вимір. Її вершина — Одне, початок прояви і полюс світу, а основа — безліч проявленого. Трикутник схилів гори є шляхом прояви від Одного до числа. Це вертикальна, метафізична карта світу, жителі якої включені у вертикальну жертовну розмову різних пластів реальності. Ідентифікація гори богів на карті нашої землі буде тільки символом, проекцією ідеї, прийнятної тільки в такій якості — вести вгору, до реальності вищого порядку.
Для слов'янського вуха слово nagara немов говорить "на горі". Дивним чином, але й дійсно місто — це місце на горі. Слово nagara (місто) зазвичай утворюють по вартіці до сутри Pāṇini. 5.2.107 від naga (гора), яка в свою чергу утворюється від na (ні) та кореня gam (йти, рухатися) по 5.2.107 і є "нерухомий, непорушний". Назву гори Мєру утворюють від кореня mi (встановлювати, ґрунтувати, будувати, вимірювати) або mā (вимірювати, формувати, створювати) афіксом ru (Uṇ. 4110). І тут співзвуччя також виявляється доречним. Вісь кола світу, що проходить через гору Мєру є непорушним пунктом співвідношення всього рухомого (jagat), мірою руху. Вісь кола — це місце, де відсутній час, і тому це місце безсмертя. Місто богів — це осьове, непорушне, полярне місце, близьке до вершини першопринципу.
Але місто утворюється його жителями, і в цьому сенсі місто богів — це сукупність богів. Хто такі боги? Слово deva (бог) утворюється від кореня div (сяяти, грати, змагатися). В українській від цього кореня залишилися "дивитися, дивуватися, дивний" і "дівка". Слово div (dyauḥ) є також "небо". Дивовижні світлі істоти, безсмертні жителі небес, гравці нескінченних ігор, про яких розповідають численні міфи, вічні суперники асурів.
Всі деви мають свою роль, функцію, уособлюють собою певні сили світу. Немає девів, котрі були б просто представниками роду девів. Будь-яка ідея, категорія в результаті виявляється уособленою девою. Вогонь, вода, вітер. Деви багатоприсутні, бо є скрізь, де присутнє уособлене ними явище. Як бог вогню є в кожному вогні. У цьому сенсі вони безсмертні. Бо коли вогонь згасає, його ідея, джерело його прояви, горить завжди. Деви мають сенс тільки всі разом, стосовно один одного, як коло богів, як і сутності, котрі вони уособлюють. Виникнення, родовід девів, можна порівняти з шляхом прояви таттв. Деви — це уособлені, свідомі, діючі ідеї, зовнішній, блискучий бік Вєд. Корінь vid (відати, видіти) недарма зворотний кореню div (сяяти), як зворотні одне одному смисли "видіти" й "дивуватися". Ті, про кого пуран̣и розповідають історії, описуються як таттви в веданті. Індра, владика богів, є А̄тман в упанішадах. Сайана називає девів життєвими дихами всесвіту (prāṇa).
Все утворюється з початку і продовжує бути оформленим початком. Тому кожен з девів є уособленням, mūrti принципу, і вшановується в цьому сенсі як найголовніший. Ототожнення себе з початком (tat tvam asi) відрізняє девів від їх ворогів асурів, які ототожнюють себе з тілом (див. історію учнівства Праджапаті в Індри та Вірочани — СhUp 8.7.12).
Алфавіт (varṇa-cakram) — це коло форм, сукупність фонем мови. Varṇa, фонема — елемент, який розрізнює сенс. Все складне розуміється за допомогою простого. Для розуміння висловлення (vākya) ділиться на слова (pada), слова на основи (prakṛti) і афікси (pratyaya), які, нарешті, зводяться до коренів (dhātu). Корені є джерелом сенсу, що їх чимраз більше звужують афікси (pratyaya). Таким чином, при розумінні відбувається звернення до найбільш загальних смислів. Корені, афікси, частки є обмеженням ще більш загальних смислів, які виражають варн̣и, фонеми. Варн̣и розмежовують, поділяють єдиний, первинний сенс, і поєднуючись утворюють корені, зерна (bīja) більш конкретних смислів. Не буває форми без змісту та сенсу без форми. Зв'язок форми й змісту обов'язковий (nitya). Власне, проходження в дві сторони повного шляху прояви мови, від єдиного сенсу до варн̣, від варн̣ до дга̄ту, від дга̄ту до пад, від пад до ва̄кйі й назад, називається вйа̄каран̣а (vyākaraṇam), граматика санскриту.
З точки зору вйа̄каран̣и фонеми санскритського алфавіту мають сенс. Вони виражають найбільш загальні ідеї, для створення яких достатньо самої свідомості. Коло варн̣, алфавіт санскриту — це Вєди, основа знання. І в цьому сенсі кожен звук алфавіту уособлює собою божество, деву, сукупність яких утворює місто богів, deva-nagaram, непорушне вертикальне місце безсмертя, матрицю смислів. Тому письмо, яке є його візуальною проекцією, називають devanāgarа, письмо з міста богів.
Переклад з білоруської Олега Жлутки.
No comments:
Post a Comment