Вистання

Головний діяч оповіді про прояву світу має особливу рису й здібність – у будь-який час залишитися сам, вимкнутися з усіх обставин, зв’язків, відносин, відокремитися, вистатися зовні всього, подивитися на все ззовні. Тож можна навіть сказати, що їх, головних діячів, два, і один з них ніякий не діяч, а свідок, спостерігач. Нетотожність собі, самоспозір, спочатку виявляється як його мимовільна риса, потроху усвідомлюється як уміння, і через усю оповідь дедалі посилюється, перетворюючись у здібність та снагу. З тієї миті, як його відвідує знання про смерть, бачення безглуздості життя обдаровує самотою, що кожного разу змушує його обертати час на боротьбу. Залишення самотним, вистання зовні світу, вимикання з часу дозволяє оповіді знов і знов перепиняти діяння, дивитися на нього збоку, ззовні, понад, поза. Розмови в’язнів у в’язниці, де вперше народжується відія останнього перевороту, підпільна боротьба, передмістя, охоплені бойовими діями, клопоти кохання щораз перепиняються самотою самовита, що поглядом ззовні взираючись у безглуздя подій, шукає смислу та цілі, й бачачи принуку та неволю, дістає з-за невидної спини меч повстання й прагнення свободи. Зупини самотини утворюють самостійну рису оповіді, зовнішню до явної й дійної, поділеної з іншими діячами. І ця риса, хоча й не заповнена діями, додає в нього щось, без чого оповідь, переглянута однак і позбавлена цих перепинів самоти, стає безладною й безглуздою, розсипаною на поземні ворушіння випадково зіткнутих осіб. Щонаслідок самоти заповнюється особливим словом – Ява, Буття, Іста (Суще), Безконечне, Рід, Неможливе, Інше. Вимовляючи в думках оці слова, ніби викликані подіями оповіді, і повертаючись потім у співплин дії та розмови, самовит дедалі більше дивується тому, як взагалі він здібний їх подумати та вимовити, змістити в своєму мислі. Бо одна річ – Безконечне, а друга – слово Безконечне. Сказати слово Безконечне, могти сказати Безконечне, означає могти обмежувати Безконечне, одним словом покласти йому край. Оця здібність крихкого і, здається, недолугого буту сказати слово Безконечне виявляє в ньому ніби таємного володаря світу. І ця нерівноважна могутність самовита, що в будь-яку мить може попросту зникнути, бути зарізаним в’язнями, застріленим випадковою кулею, задушеним коханкою, дивує його дедалі більше. І подив цей, як вал цунамі, повільно, але неухильно зростає з щорозділом оповіді. Бутне виявляє існе. Існе всеможливе. Бутне виявляє плетиво можливостей. Неісне – неможливе. Існе – незчисленне. Неісне залишається зовні існого, тим самим обмежуючи його. Скільки б ні було існого, залишається одно останнє, неісне, неможливе. Тож навіть існе – не все. Все – існе та неісне, безконечне, вище за існе та неісне (sad-asat-para). Безконечне нетотожне ні існому, ні неісному, більше й вище від обох. Neti neti – “ні це, ні це” – тільки так можна говорити про Безконечне. Існе в свою чергу не тотожне ні бутному, ні небутному, більше й вище від обох. Але вистання, экc-cистенція – це вистання з бутного. Вистання є одна з можливостей роз’єднаного буття. Смисл вистання в нетотожності бутному, явному. Вистання є погляд ззовні, одночасна участь та самотина. У вистанні він каже: “Я не є я”. Слово «я» (ahaṃkāra) становить тотожність вистання. Якщо б слова «я» не було, людина була б тотожня бутному, була б спокійна, безпомилкова, безсоромна річ між речей, що не може сказати, що “я не є я”. Коли безконечне є найбільше та найнезниканіше, то слово «я» є найменше та найостанніше, найоманніше та найзниканніше. Але саме в вистанні, опинившись збоку, зовні бутного, він говорить слова Я, Безконечне, Існе, Бутне, і дивується, як може оце безконечне, невимірне, найбільше, нетотожне нічому меншому від себе зміщується в цій маленькій оболонці, примарній самонетотожності. І тут між вистанням і безконечним, найбільшим і найменшим блискавицею загорається миттєва вісь нетотожності. Поміж тим, що нетотожне існому та неісному, що більше за можливе та неможливе і тим, що нетотожне бутному, що менше за бутне, що з точки зору бутного – мара і чари, виника тотожність. У ту мить, коли вистання говорить слово Безконечне й дивується своїй здібності сказати це слово, Безконечне пізнає в ньому, що говорить слово Безконечне, себе та каже слово “Я”. Світ скорочується до миті спалаху тотожності цих двох нетотожностей. sahásraśīrṣā púruṣaḥ sahasrākṣáḥ sahásrapāt, sá bhū́miṃ viśváto vṛtvā́ty atiṣṭhad daśāṅgulám – “Тисячоголова людина, тисячоока, тисячонога, вона, обгорнувши зусібоч буття, висталася на десять пальців” (Р̣ґ-віда, 10.90.1). Переклад з білоруської Їгара Кулікова.